Опис об'єкта"\"Світ за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\nСвіт за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\nСвіт за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\nСвіт за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\nСвіт за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\nСвіт за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, утримували їхні душі від розчинення в магічній вуалі.\\nОдним із таких ефемерів був Лір, молодий чоловік із очима кольору грозового неба. Він народився в селі, яке називалося Світанковим, хоча ніхто не був певен, чи дійсно там колись сходило сонце. Лір мав рідкісний дар: він бачив сни, які не зникали після пробудження. У цих снах він бачив інші землі — міста з високими вежами, моря, що виблискували під золотим сонцем, і людей, які не боялися туману. Ці видіння робили його чужинцем серед своїх, адже ефемери вважали сни небезпечними — порталами до втрати себе.\\nРозділ 2. Таємниця кристалів\\nЛір не був єдиним, хто відчував, що Забуте Королівство приховує більше, ніж здається. Стара Мірра, хранителька кристалів у Світанковому, розповідала йому історії про часи, коли вуаль була тоншою, а боги ще відвідували землю. За її словами, кристали, які ефемери носили, були не просто амулетами — це були уламки серця світу, що билося десь у глибині Королівства. Мірра вірила, що той, хто знайде це серце, зможе зняти вуаль і повернути Забутому Королівству його втрачену славу.\\nЛір слухав ці історії, сидячи біля вогнища, і відчував, як у його грудях розгорається іскра. Він не хотів провести все життя, ховаючись від туману. Одного дня, коли Світанкове вкотре почало розчинятися — будинки тремтіли, а вулиці вкривалися білою імлою, — Лір вирішив вирушити в подорож. Він узяв із собою лише свій кристал, кілька шматків сушеного хліба й карту, намальовану Міррою. Карта була дивною: на ній не було доріг чи міст, лише символи, що нагадували сузір’я.\\nПеред відходом Мірра поклала руку йому на плече й промовила:\\n— Пам’ятай, Ліре, туман — це не ворог. Він лише охоронець. Але те, що він охороняє, може бути страшнішим за нього самого.\\nРозділ 3. Дорога крізь імлу\\nПодорож Ліна була сповнена випробувань. Туман у Забутому Королівстві не був звичайним: він шепотів, співав, а іноді навіть показував образи минулого. Лір бачив у ньому тіні величних замків, чути сміх дітей, яких ніколи не зустрічав, і відчував запах квітів, що не росли в його світі. Іноді туман ставав густим, як стіна, і Лір змушений був іти навпомацки, тримаючись за свій кристал, який теплішав у його руці.\\nНа п’ятий день подорожі він зустрів Арію — дівчину з іншого села, яка називала себе ловцем снів. Арія мала довге волосся, кольору попелу, і очі, що виблискували, наче кристали. Вона розповіла Ліру, що вміє вплітати туман у свої сни, створюючи з нього історії, які допомагали ефемерам пам’ятати, ким вони є. Але її дар мав ціну: щоразу, коли вона створювала нову історію, частина її власних спогадів зникала.\\n— Чому ти це робиш, якщо втрачаєш себе? — запитав Лір.\\n— Бо якщо ми не пам’ятатимемо, хто ми, то зникнемо назавжди, — відповіла Арія. — А я хочу, щоб хтось пам’ятав мене, навіть якщо я забуду себе.\\nЛір і Арія вирішили подорожувати разом. Арія знала легенди про серце світу й вірила, що воно заховане в місці, яке називали Розломом — глибокій ущелині, де туман був настільки густим, що навіть кристали втрачали свій блиск. Разом вони вирушили до Розлому, сподіваючись знайти відповіді.\\nРозділ 4. Розлом і правда\\nДорога до Розлому була небезпечною. Туман ставав дедалі щільнішим, а шепіт перетворювався на крики. Лір і Арія бачили в імлі тіні, які нагадували людей, але їхні обличчя були порожніми. Арія розповідала Ліру історії, щоб відволікти його від страху, але її голос слабшав, а очі втрачали блиск. Лір розумів, що вона платить за ці історії частиною себе, і це розривало йому серце.\\nКоли вони нарешті дісталися до Розлому, перед ними відкрилася безодня, з якої здіймався білий туман, схожий на живу істоту. У центрі Розлому лежав гігантський кристал, що пульсував, наче серце. Лір відчув, як його власний кристал у руці затремтів, наче впізнаючи свого господаря.\\nАле біля кристала їх чекав хранитель — істота, що не була ні людиною, ні тінню. Вона назвала себе Ехо, голосом богів, які залишили цей світ. Ехо сказало, що серце світу може зняти вуаль, але ціна буде високою: той, хто торкнеться кристала, втратить усе — свої спогади, ім’я, душу.\\nЛір і Арія стояли перед вибором. Арія, чиї спогади вже були майже стерті, сказала:\\n— Я і так майже зникла. Дозволь мені це зробити.\\nАле Лір похитав головою.\\n— Ні. Я бачив сни про світ без туману. Я вірю, що ми можемо знайти інший шлях.\\nРозділ 5. Новий початок\\nЛір і Арія не торкнулися кристала. Натомість вони вирішили повернутися до своїх людей і розповісти їм правду: Забуте Королівство не було прокляттям, а вибором. Ефемери могли навчитися жити з туманом, використовувати його, як Арія використовувала свої сни. Вони почали створювати нові історії, будувати міцніші домівки й учити дітей не боятися імли.\\nЛір і Арія стали легендами. Їхні імена передавалися з покоління в покоління, а їхні подорожі надихали інших шукати серце світу — не для того, щоб зруйнувати вуаль, а щоб зрозуміти її. Забуте Королівство залишилося забутим лише в назві, адже його жителі навчилися пам’ятати себе.\\n\\n\"\"Світ за Вуаллю: Історія Забутих Королівств\\nРозділ 1. Початок у тумані\\nНа краю відомого світу, де небо зливалося з горизонтом у сіро-блакитній імлі, лежала земля, яку називали Забутим Королівством. Ця назва не була офіційною, адже жоден картограф не наважився б накреслити її межі. Королівство не мало чітких кордонів, а його міста й села з’являлися і зникали, наче привиди в тумані. Легенди гласили, що цей край був створений древніми богами, які, втомившись від своїх творінь, залишили його напризволяще, накривши тонкою вуаллю магії, що відділяла Забуте Королівство від решти світу.\\nЖителі цього краю називали себе ефемерами — не тому, що їхнє життя було коротким, а через те, що їхні домівки, спогади й навіть імена могли розчинитися в тумані за одну ніч. Ефемери навчилися жити з цією непевністю. Вони будували легкі дерев’яні будинки, які можна було швидко розібрати, і носили з собою амулети, вирізьблені з кристалів, що, за повір’ями, у

Класифікатор об'єкта16000000-5 - Сільськогосподарська техніка

Кількість одиниць11111 Бобіна (4A)

МісцезнаходженняМІСТА ОБЛАСНОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, 38752, Україна, Рівненська область, МІСТА ОБЛАСНОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, , Шмиглі, Полтавський район

Широта49.540905743009546

Довгота34.561074567441935

Висота6

Додатковий класифікаторІнші об'єкти (900)

Стан державної реєстрації об''єктуОб’єкт зареєстровано

Номер запису11111

Дата реєстрації05-12-2024 / 11:11